"Сцена - мій кумир, театр - священний храм для мене"
Вчора у Вигоді відбулася подія, сповнена світлих спогадів, щирих слів та великої любові – відкриття меморіальної дошки Богдану Федоровичу МЕЛЬНИКУ.
З 1978 року він очолював Вигодський народний аматорський театр «Карпатська німфа» і більшу частину життя присвятив улюбленій справі. Його творчість була багатогранною, яскравою та глибокою, а його постановки – справжніми мистецькими подіями. Богдан Мельник зумів виховати покоління акторів і залишити по собі величезну культурну спадщину.
Заступниця селищного голови Оксана ДАНЧУК виступила зі словами співчуття та теплими спогадами, назвавши Богдана Мельника людиною великого таланту, про якого знали не лише в Україні, а й за її межами.
Молитву за упокій його душі біля меморіальної дошки відслужив отець Василь ПАНЬКІВ .
Після цього присутніх запросили до Вигодського будинку культури. Там відбувся вечір спогадів акторів театру. На сцені стояли два крісла та столик – символ того, що колись на цьому місці сидів Богдан Мельник разом зі своїми колегами.
Актори розпочали захід молитвою – так, як це завжди робив Богдан Федорович перед кожною виставою. Як зазначив Володимир ЛУЦЬКИЙ , для нього це був не просто ритуал – він вірив, що об'єднавшись у молитві, актори можуть подарувати глядачам щирість і правду. Він умів «запалити» сцену навіть тоді, коли бюджету не вистачало на найпростіші речі.
Впродовж заходу демонструвалися відеозаписи вистав, а колеги та друзі ділилися спогадами:
Володимир СЕМКІВ пригадав, що Богдан Федорович не лише любив театр, а й був щирим патріотом. У 1989 році він інсценізував за романом «Маруся Чурай» п'єсу, де звучала слава України, її пісні й козацтво – вистава, яку «не любила» радянська влада. Також він розповів кумедний випадок: під час репетиції Богдан настільки увійшов у роль, що справді вдарив його, і тоді всі зрозуміли – сцена для нього завжди була реальною.
Галина КУРУС , зі сльозами на очах, сказала, що завдяки Богдану Федоровичу полюбила театр і прожила безліч різних життів у ролях, які він довіряв їй. Він вірив у неї більше, ніж вона сама.
Руслан КУРУС поділився веселими історіями, жартами та щирими моментами з поїздки до Кракова. Він вдячний режисерові за роботу і за те, що театр для нього був справжнім будинком.
Мирослав ДЗУНДЗА , друг і помічник у створенні декорацій, з усмішкою згадав, наскільки вимогливим був Богдан до кожної деталі на сцені.
Михайло ЛАПЧУК зазначив, що він завжди шукав життєву правду в мистецтві та вмів знайти вихід із будь-якої ситуації. Його вистави збирали повні зали, навіть доводилося доставляти додаткові стільці.
Віталій ОЛІЙНИК наголосив: «Богдан Федорович роздавав ролі як дзеркала – ось ти, ось твоя правда, ось твоя роль. Він завжди казав: не грай – живи, бо сцена любить лише правду».
Іванна СИМЧИЧ згадала його як людину благородну, толерантну та виховану. Він пам'ятав про кожен день народження і завжди додавав щось нове у сценарії.
Галина ЛИЦУР-ЩАДЕЙ , теперішній художній керівник театру, пригадала зворушливу історію останніх розмов із Богданом Федоровичем у лікарні. Він, незважаючи на хворобу, хвилювався, чи пишеться сценарій, і просив поставити виставу «Любов варто всього». Пані Галина пообіцяла виконати його волю.
Допрем'єрний показ цієї вистави відбувся у липні цього року. «Любов варта всього» – отримала підтримку Українського культурного фонду.
Вчора всім здавалося, що Богдан Федорович був поруч – його голос ніби лунав за кулісами.
Пам'ять про Богдана МЕЛЬНИКА – людину, яка посвятила життя театру, назавжди залишиться у серцях громади.
